Глибоко переконана, що шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи закладаються основи для збереження і розвитку здоров’я кожного члена суспільства. Досягти цієї мети можна лише за умови здійснення освітнього процесу на принципах, що забезпечують оздоровчу спрямованість, враховують рівень індивідуального розвитку учня. Отже, необхідність орієнтації на кожну дитину актуалізує проблему індивідуального  підходу в організації особистісно орієнтованого фізичного виховання. Індивідуальний підхід є запорукою ефективності педагогічного процесу — він базується на тому, що будь-який освітній вплив здійснюється через призму індивідуальних особливостей кожної дитини. Диференційований підхід також базується на знанні індивідуальних особливостей. Отже, індивідуалізація і диференціація процесу фізичного виховання дітей — не мета, а засіб розвитку індивідуальності кожного школяра. Учні суттєво відрізняються за багатьма показниками: станом здоров’я, рівнем фізичного розвитку, рівнем сформованості і функціонування різних органів і систем організму тощо. Тому диференційований підхід у фізичному вихованні повинен враховувати різні сторони рухового розвитку особистості.

Метою моєї діяльності у цьому аспекті є сприяння фізичному розвитку особистості учня, удосконалення життєво важливих рухових навичок, зміцнення здоров’я на засадах диференційованого підходу на уроках  фізичної культури на основі фізичної підготовленості та здоров’я школярів в організації процесу фізичного виховання.

Для дослідження цієї мети реалізовую такі завдання:

— диференціація учнів за рівнем підготовленості в організації навчальної фізкультурно-оздоровчої роботи;

— удосконалення індивідуальних життєво важливих рухових навичок і вмінь учнів;

— підвищення ефективності занять фізичною культурою;

— зміцнення здоров’я підростаючого покоління.

Отже, диференційований підхід до дітей відповідно до індивідуальних особливостей  – ефективний метод поліпшення навчального процесу на уроці фізичної культури у школі. Основне завдання диференційного навчання на уроці фізичної культури полягає в тому, щоб забезпечити максимально-продуктивну діяльність кожного учня, надати оптимальний руховий режим, повніше мобілізувати їх здібності. Урахування ступеня статевого дозрівання, фізичного розвитку, характеру адаптації до м’язової діяльності дає змогу більшою мірою індивідуалізувати процес фізичного виховання дітей шкільного віку. Вивчення стану здоров’я дітей та раціональний розподіл їх на медичні групи має важливе значення для опрацювання оздоровчих заходів і створення для них оптимальних умов навчання та виховання.

Самостійність у роботі, зростання її ролі в системі особистісно орієнтованого навчання сприяє повнішому розкриттю потенційних можливостей учнів, забезпечує формування в них інтересу до вивчення предмета, активізує мислення, спонукає до глибокого знання програмного матеріалу, виробляє вміння активно набувати знання та навички. Оптимальний добір різних видів вправ для самостійної фізичної діяльності учнів, на мою думку, може бути одним з основних показників роботи

Тому я й прагну того, щоб моя робота з дітьми дала реальну можливість знайти кожному для себе ту сферу діяльності, яка імпонує їм найбільше і в якій вони найповніше  реалізуються. Тому головним для мене є диференціація учнів за рівнем підготовленості в організаці навчальної та позакласної фізкультурно-оздоровчої роботи, де вирішуються завдання зміцнення здоров’я, удосконалення життєво важливих рухових навичок і вмінь, підвищення ефективності занять, застосування їх у різних за складністю умовах.  Отже, процес фізичного розвитку особистості учня організований мною таким чином, що індивідуальний досвід школяра не витісняється, а навпаки, розширюється і наповняється шляхом постійного узгодження використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності.