Чоловіча спортивна гімнастика включає
вправи на перекладині, кільцях, брусах, коні, вільні вправи, опорний стрибок.
Змагання зі спортивної гімнастики для
жінок включають вправи набрусах, колоді, опорний стрибок, вільні вправи.Спортивна гімнастика є олімпійським видом спорту. Гімнастика (від грец. «гімназо» - навчаю, треную) – система тілесних
(фізичних) вправ, яка склалася у Давній Греції за багато віків до нашої ери.
Метою гімнастики були загальний всебічний фізичний розвиток та
самовдосконалення. Іншою версією походження слова гімнастика є від грецького
«gumnos» - оголений (як відомо, древні греки займались тілесними вправами
оголеними). Крім загальнорозвиваючих і військових вправ, вправ з верхової їзди,
плавання, імітаційних та ритуальних танців, гімнастика древніх греків включала
і вправи, з яких проводились публічні змагання - біг, стрибки, метання,
боротьба, кулачний бій, їзда на колісницях, які, в свою чергу, включалися в
програми Олімпійських ігор, що проходили з 776 року до нашої ери по 392 рік
н.е. протягом 1168 років. Витоки гімнастики розпочинаються з третього
тисячоліття до нашої ери. Найдавніші згадки про систему гімнастичних вправ
існують в Індії, адже саме там почала свій шлях славнозвісна система індійських
йогів. Є зображення тих часів, на яких показані гімнасти, які брали участь у
ритуальних святах, демонструючи свою силу і спритність. В той же час, на теренах
стародавнього Китаю гімнастичні вправи використовували як лікувальний і
профілактичний засіб.
Неоціненний внесок у
розвиток і поширення гімнастики зробили стародавні греки.
Всім відомо, що в древній Елладі панував культ здорового, гарного тіла.
Заняття спортом були невід’ємною частиною життя, в якому гімнастика займала
особливе місце. Адже гімнастика розвивала силу, мужність, витривалість і
духовну впевненість, нею починали займатися ще з дитинства. Були створені
спеціальні школи – гімназії, де з дітей виховували справжніх атлетів. А
викладачів гімназій того часу називали гімнасіархами. Гімнасіархи були
шанованими і поважними представниками еллінського суспільства. У гімнастів був
свій бог-покровитель – Гермес, на честь якого щорічно влаштовувалися пишні
свята. На цих святах молоді елліни здавали іспити на спритність, біг, боротьбу
і метання спису. Але крім цих незаперечних вмінь, молоді люди повинні були мати
гарну, пропорційно розвинену мускулатуру. А у формуванні гарного пропорційного
тіла гімнастика відіграє найпершу роль.
З розквітом Древньо-Римської імперії гімнастика теж займала ведучі позиції
у вихованні міцних і мужніх воїнів-легіонерів. Але «римська гімнастика» трохи
відрізнялась від «грецької». Римляни почали використовувати праобрази сучасних
гімнастичних снарядів. Так, наприклад, дерев’яний кінь використовувався для
навичок верхової їзди, а дерев’яний стіл – для опорних стрибків. Майбутні воїни
навчалися долати можливі перепони під час бою. Популярними були акробатичні
вправи і вправи на рівновагу. До речі, в епоху античності, гімнастика була суто
чоловічим видом спорту.
З приходом християнства, гімнастику оголосили «сатанинською», оскільки вона
мала плотський, тобто гріховний початок, під яким, насамперед, малося на увазі
оголене тіло атлетів. І у 393 році нашої ери гімнастику було офіційно
заборонено. Майже на тисячу років гімнастику намагалися знищити. У часи
Середньовіччя гімнастичні вправи носили суто вузький практичний характер – під
час підготовки лицарів і розвитку грубої фізичної сили. Античні ідеї гімнастики
– гармонія тіла і духу - були забуті.
У часи
Ренесансу гімнастика набула нового поштовху ідей античності. В систему виховання
поступово входить фізичне виховання – гімнастика. Значну роль у її відродженні
відіграли твір італійського лікаря Ієроніма Меркуріаліса (1530-1606) «Про
мистецтво гімнастики», погляди на виховання французького письменника, автора
роману «Гаргантюа і Пантагрюель» Франсуа Рабле (1494-1553), швейцарського
педагога Песталоцци (1746-1827), французького філософа-просвітителя Жан-Жака
Руссо (1712-1778), чешського педагога Яна Амоса Каменського (1592-1670).
Саме з початком епохи Відродження починають більше використовуватись
гімнастичні снаряди – кінь та поперечина. Фізичне виховання молоді знову вийшло
на перший план системи освіти, а широке використання гімнастичних снарядів і
розвиток акробатики стали основою спортивної гімнастики, розвиток і становлення
якої почалися вже у XVIII-XIX сторіччях. Спочатку в Німеччині, а потім у
Швеції, Франції і Росії.
Наприкінці XVIII – початку XIX ст. в Німеччині в педагогіці під впливом
ідей гуманістів склалась течія філантропістів. У створенних ними школах –
філантропінах – важливе місце зайняла система фізичного виховання – гімнастика,
яку розробили і викладали Г. Фіт (1763-1836), І. Гутс-Мутс (1759-1839).
Завершив створення системи німецької гімнастики Ф.Л. Ян. Він значно розширив
«гімнастичну область» і винайшов нові вправи і снаряди (включаючи перекладину
та бруси), заклавши тим самим основи сучасної спортивної гімнастики. Він
розробив гімнастичну систему, названу «турнен», яка збагатила німецьку гімнастику
вправами на перекладині (турніку), кільцях, брусах і коні. В 1811 році Ян
відкрив першу гімнастичну площадку (неподалік від Берліна), а через 5 років
опублікував – разом з одним зі своїх учнів Е. Айзеленом – книжку «Німецька
гімнастика»: у ній містились опис основних вправ та необхідні методичні
рекомендації. Приблизно до цього часу відносяться і перші публічні виступи
гімнастів.
В середині століття в Німеччині з’являються перші гімнастичні закриті зали
(до цього часу діяли лише відкриті площадки). У другій половині ХІХ ст. Європа,
а пізніше і Америка переживають справжній гімнастичний бум.
Саме це був той час, коли закладалися основи нинішньої гімнастики, методика
навчання і особливості стилів цього виду спорту. Так, наприклад, Німецька
гімнастична система відрізнялась чітким виконанням рухів, прямими лініями і
багаторазовими повторами тих самих вправ на спортивних снарядах. Швецька
система тяжіла до вільних вправ, а Російська гімнастична школа пропагувала
природно-прикладний, майже індивідуальний підхід до гімнастичних вправ.
Оригінальні системи гімнастики були створені: у Франції Ф. Аморосом
(1770-1847), у Швеції (шведська) П.-Г. Лінгом (1776-1839), а у Чехії
(сокольська) – Мирославом Тиршем (1832-1884).
В середині XIX сторіччя в Чехії, під керівництвом професора Празького
університету Мирослава Тирша було засноване спортивне товариство «Сокіл». Саме
«Сокіл» став засновником чеської гімнастичної школи, основу якої складали
вправи на снарядах, вправи з предметами, вільні вправи і піраміди. Тут
приділялося більше уваги естетиці форми, красі і гармонії рухів, логічній
завершеності гімнастичних комбінацій. Сокольська гімнастика завершила
формування основних елементів спортивної гімнастики, що стало поштовхом для її
поширення у багатьох країнах, зокрема, в Росії. Значну роль у науковому
обґрунтуванні системи фізичного виховання зіграв російський вчений П.Ф.Лесгафт.
У своєму розвитку спортивна гімнастика пройшла кілька етапів: з часом
змінювались вимоги до неї, і відповідно, її зміст. Історія гімнастики ХІХ ст. в
основному визначалась протистоянням двох принципово різних систем: шведської і
німецької.
Визнаним видом спорту гімнастика стала в 1896 році, коли була включена в
програму перших сучасних Олімпійських ігор. Хоча сучасна програма гімнастичних
змагань визначилась далеко не відразу. До того ж проходили вони незвичайно.
Змагання гімнастів не рідко організовували на відкритому повітрі. Не існувало
спочатку і єдиних технічних вимог щодо гімнастичних снарядів: дуже часто збірні
команди приїжджали на міжнародні змагання з власним «реквізитом».
У 1896
році, на відроджених П’єром де Кубертеном 1-х Олімпійських іграх в Афінах, спортивна
гімнастика знову заявила про себе. Програма перших змагань складалася з
виступів на різноманітних гімнастичних снарядах: кінь, кільця, опорний стрибок,
бруси, поперечина, лазіння по канату. На той час фактично не було командних
змагань і не розігрувалось абсолютна першість. Не було на 1-й Олімпіаді і
змагань серед жінок, на гімнастичний помост виходили тільки чоловіки. Вперше
жіноча гімнастика дебютувала на 9-й Олімпіаді в Амстердамі у 1928 році. Правда,
наступні, Х Ігри (1932, Лос-Анжелес) вони пропустили, але з ХІ Ігор (1936,
Берлін, Німеччина), приймали участь постійно у всіх іграх. Спочатку жінки
змагались лише у командній першості, а з ХV Ігор (1952, Хельсинки, Фінляндія)
виступають в особистій першості в багатоборстві – опорні стрибки, бруси,
колода, вільні вправи – і з окремих видів.
З ХІ Ігор програма змагань у чоловіків стабілізувалась і прийняла сучасний
вигляд – вільні вправи, кінь, кільця, опорні стрибки, бруси, перекладина.
Перший Чемпіонат Світу зі спортивної гімнастики відбувся у 1903 році в
Антверпені. Його переможцем став француз Жорж Мартіне. Жінки вперше взяли
участь у світовій першості аж у 1938 році.